Герб Ічнянського району

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК   ::   ТРОСТЯНЕЦЬ


КАЧАНІВКА
На головну


Національний історико-культурний заповідник "Качанівка"

Поштова адреса:с.Качанівка, Ічнянський район, Чернігівська область, Україна, 16735
Тел./факс: (04633) 2-41-44
e-mail:
Директор: Буренко Володимир Борисович


У 16-17 ст. значна частина земель лівобережної України, в тому числі і землі сучасної Качанівки, належали польській шляхті - династії польських королів Владиславовичів. Останніми з управителів короля на даних землях були Родіонов, Іваницький та козак Прочай, які викупили ці землі, а потім продали їх ніжинському греку Федору Болгарину, що жив в с. Іваниця, який і заснував на річці Смош хутір та побудував млин.
У 1742 році за 890 крб. Болгарин продав хутір з млином півчому "Двора Его Императорского Величества" Федору Івановичу Качановському. Недалеко від млина Болгарина на тій же річці Смош знаходився інший хутір та млин, що належав ніжинському греку Хомі Мачемачу. Після його смерті п'ять його дочок у 1744 році продали хутір тому ж Федору Івановичу за 1690 крб.
Саме Федір Іванович Качановський - дворянин та шляхтич і був засновником хутора, який потім одержав назву Качанівка.
Отримавши більш багаті землі, в 1749 році Федір Іванович продав Качанівку своєму брату секунд-майору Михайлу Качановському, зобов'язавши його десяту частину доходу від роботи млинів віддавати безкоштовно Парафіївській церкві та шпиталю для бідних.
У 1770 році за дорученням Катерини ІІ землі Парафіївки та Качанівки були куплені для графа Рум'янцева-Задунайського (1725-1796 р.р.) і подаровані йому Імператрицею за перемоги в російсько-турецькій війні. Сам Петро Олександрович Задунайський та його син Сергій Петрович бували в Качанівці більше наїздом, але саме при них почалося будівництво палацу, розбивка та посадка парку, саду, якими потім славилася Качанівка. Парк за проектом місцевого архітектора М. Мосципана було розбито в модному на той час регулярному та пейзажному плані з використанням існуючих краєвидних пейзажів, лісових масивів, насадженням привезених з різних куточків імперії екзотів.
У 1808 році Сергій Петрович Рум'янцев продав Качанівку Григорію Яковичу Почеці та його дружині Парасці Олександрівні (у першому шлюбі за Степаном Яковичем Тарновським - нащадком Якова Тарновського - Гетьмана України).
У сім'ї Почек своїх дітей не було і після їх смерті у 1842 р. Качанівка перейшла в володіння сину Параски Олександрівни від першого шлюбу - Григорію Степановичу Тарновському (1768-1853 р.р.).
За час володіння Качанівкою Почеками та Григорієм Степановичем Тарновським продовжувались роботи по насадженню парку, будівництві палацу, була побудована кам'яна церква. У цій церкві в 1838 р. вперше в Качанівці співав хор під управлінням М. І. Глінки за участю знаменитого співака С. С. Гулака-Артемовського (1813-1873), що приїздив в Україну підбирати хлопчиків для хорової капели при царському дворі. Семен Семенович мав неповторної краси голос - баритон. Крім того, був ще драматургом, художником, артистом, композитором. За його словами, Качанівка та її гості, особливо Т. Г. Шевченко та М. І. Глінка мали на нього великий, незаперечний вплив, залишили слід на все його життя.
У цій же церкві в склепі були поховані в чудовій мармуровій гробниці, роботи скульптора Монігетті, Григорій Степанович та його дружина (померли в один і той же день бездітними). Тут же знаходився і прах Василя Васильовича Тарновського ("старшого").
У 18-20 роки склеп був пограбований, а біла мармурова кришка домовини довгий час використовувалась як стіл для обробки продуктів. Була майже зруйнована чудова за акустикою церква (зараз відновлюється).
Після смерті Григорія Степановича Тарновського Качанівка перейшла у володіння двоюрідному племіннику - Василю Васильовичу, як його називали - "старшому" (1810-1866 р.р.).
Людина, надзвичайно обдарована, закінчив Московський університет, займався питаннями юридичного устрою селянства, відстоював кріпосне право, мав багато друзів серед поетів, художників, безмежно любив театр, музику, співи. У розвиток Качанівки великих грошей не вкладав. Будівництво палацу, посадка парку дещо призупинились, проте гостинність господаря не знала меж.
По його смерті Качанівка переходить у власність його старшого сина Василя Васильовича - "молодшого" (1837-1899 р.р.), при якому досягає свого апогею величі та краси. Закінчивши Київський університет, все своє життя він збирав колекцію старовинностей (зброю, портрети гетьманів, козацької старшини, одягу, предметів побуту, художніх картин).
У 1898 р. Тарновські назавжди розпрощались з рідною Качанівкою. Вона була продана відомому цукрозаводчику Павлу Івановичу Харитоненку. Одразу після продажу, ще на очах недавніх колишніх господарів, в садибі під керівництвом архітектора Шольца почались надзвичайні ремонтні та будівельні роботи. Досить сказати, що до цього було залучено більше 20 фірм. Привозили для оздоблення мармур, замінили меблі, метлахівську плитку, сантехніку, наслали дубовий паркет, зали оздобили під рицарські часи, парк був розширений ще на 10 га. і, таким чином, його площа стала біля 600 га. Були збудовані: оригінальний пташник, де знаходились лебеді, павлини, перепела, електоростанція, біля 17 різних будинків та споруд, нові альтанки, модний на Заході - кегельбан, 3 теплиці, перекинуті через долинки, заглибини містки, проведено телефон. Будівництво не припинялось до самої революції.
По закінченню робіт один тільки архітектор Шольц отримав винагороду в 16 тис. крб. - не малі гроші на той час.
У 1900 році Харитоненко, щоб видати свою дочку-калічку Олену заміж за збіднілого князя Урусова, віддав їй у придане Качанівку.
В період російсько-японської війни князь був призваний на військову службу, а Олена тим часом вийшла заміж за ад'ютанта князя - Оливу М. С., який щоб розрахуватись з князем, визвав його на дуель. Князь від дуелі відмовився, вважаючи себе не рівним Оливі. Забрав цінності і виїхав на Урал. Сім'я Олив продовжувала збирати експонати, коштовності, картини, фарфор, були надзвичайно гостинні.
Після революції 1917 року Оливи емігрували за кордон.
З тих пір доля Качанівки довгий час була безрадісною. Яких тільки служб тут не перебувало. За 80 років змінилось вісім господарів. Був і дитячий будинок для безпритульних, республіканський санаторій, евакошпиталь, шпиталь для інвалідів-офіцерів, туб. санаторій, частина парку належала лісництву, ставки - рибомеліоративній станції.
З 1981 р. маєток оголошено Державним заповідником України. Зарах тут завершуються реставраційні роботи, спроби відновити ту неповторну красу чудової природи, що створила незабутні пейзажі, серед яких відпочиває, оздоровлюється і душа і серце, де навіки залишилась невидима оком присутність наших великих предків, діячів культури, мистецтва, людської доброти, чого так не вистачає в інших куточках нашої країни. Історична художня велич цього краю повинна бути втілена в душах нашого покоління, наших дітей, нашої зміни. Це наша гордість, наше багатство, наша слава.


В свій час чудовий проспект з Іваниці до Качанівки з трьома рядами підстрижених поверхами дерев вів до церкви, звідки під прямим кутом повертав до палацу і перед відвідувачами в глибині чудової липової алеї, з доріжками по обидва боки для пішоходів, виростав фасад головного корпусу великого палацу катеринівських часів з колонадою, плоским куполом зі шпилем. В архітектурі палацу прийоми класицизму поєднувались з елементами барокко.
За словам Глінки, в рік його відвідування Качанівки (в 1838 р.), величезний, чудовий парк зі ставками, з віковими деревами був якийсь недобудований. а палац здавався недокінченим. В усьому лежала велика розрахунковість, якщо не скупість, господаря. І тільки пізніше мало-помалу скрізь наводиться порядок: добудовується палац, його кімнати прикрашаються розписами, стіни покриваються цінними картинами, привезеними з Петербурга, з-за кордону, подаровані гостями.
Перед палацом велика кругла площа з газоном. Обабіч газону широка бігова доріжка для вигулу і пробігу коней - предмет захоплення Григорія Степановича. Біля колон старовинні козацькі гармати. Зліва та справа палацу під прямим кутом примикають до нього флігеля, замикають коло з обох сторін службові приміщення того ж стилю. Вхід до палацу прикрашений фігурними металевими решітками. На нижньому поверсі центральної частини палацу велика зала, як називали її "Літня", підлога її цементна, декорована тропічними рослинами, завита плющем. По кутках великі напівкруглі дивани червоного дерева з різбленням. Влітку тут прохолодно, зручно, приємно сховатися від літньої спеки. Від зали направо і наліво протягнулись амфіладою жилі кімнати з виходом у довгі коридори. У цих кімнатах жили племінники Г. С. Тарновського. Назви цих кімнат по імені жильців зберігалися за ними. Кімнат було більше 80-ти, різних розмірів, оздоблень, прикрас. З зали терасовидні сходи ведуть у парк. З вікон видно озеро, а навпроти гористий його берег. Величний палац по обидва боки фасаду закінчується колонадами, між якими стоять статуї, а над колонадами - тераса верхнього поверху.
Від головного входу на верхній поверх ведуть широкі, пологі, застелені дорогим червоним килимом сходи. Стіни прикрашені старовинною зброєю. З невеликої веранди заходимо до величезної зали, стіни якої вкриті портретами українських знаменитостей. Сотні очей дивляться на вас з позолочених рам: Мазепа, Кочубей, Іскра, Галаган, Палій, Полуботко, Розумиха, прикрашена імператорським портретом на андріївській стрічці.
Якісь особливі обличчя з булавами та перначами у руках, від яких віє далекими роками, історією. Тут же сімейні бюсти Тарновських на чолі з родоначальником Яковом Тарновським - Гетьманом України. Багато великих скульптур, меблі червоного дерева в стилі ампір, величезні дивани й крісла, прикрашені золотою та срібною інкрустацією, досить важкі, головний їх інтерес в оббивці. Сидіння затягнуті вишивками дрібним бісером, по білому фону вишиті квіти, птиці, овочі, фрукти. Робота виконана в Качанівці кріпосними Г. С. Тарновського.
З зали наліво парадна їдальня, прикрашена красивими розовими колонами під мармур. Посередині велика ніша - сцена. При Григорію Степановичу тут постійно грав домашній оркестр, тут вперше прозвучали в присутності М. І. Глінки його мелодії з "Руслана та Людмили".
Прямо з їдальні бібліотека та більярдна з якої наліво коридорчик - вхід в кімнату, яку називали "фонарик" з-за стрільчатих кольорових вікон.
Ця кімната має свою історію. Тут жив і працював в 30-ті роки улюблений учень К. Брюлова, батько російського пейзажу В. І. Штернберг (1818-1845). У свого друга Григорія Степановича художник проводив кожне літо. Саме тут було створено більшість його картин, що оспівують природу. Тут були написані та подаровані Г. С. Тарновському чудові по красоті і письму "Переправа через Дасар", "Переправа через Дніпро під Києвом", "В Качанівці у Тарновського", "Садиба Г. Тарновського в Качанівці", "Вулиця на селі", кілька портретів Т. Г. Шевченка, ряд ілюстрацій до першого видання "Кобзаря". Т. Г. Шевченко присвятив Штернбергу поему "Іван Підкова", вірша "На незабудь Штернбергу" та відтворив його образ в повісті "Художник."
З майстерні Штернберга галерея вела в зимовий сад, куди спускалися по красивих сходах. З зали наліво виходили гостинні.
Красиві меблі, різблений палісандр, багато чудової бронзи, прекрасних картин свідчать про Григорія Степановича як великого цінителя мистецтва.
У своїх подорожах до Західної Європи, Петербургу він збирав полотна таких майстрів як Теньєр, Децнер, Ван-Дік, російських художників Штернберга, Воробйова, Брюлова, Іванова, Михайловича, Кіпренського, Айвазовського та ін. На стінах висіло багато видатних копій картин, написаних хорошими художниками, представляючи значний художній інтерес.
З гостинної був вхід до музею В. В. Тарновського. Приміщення музею збудоване у вигляді терему, було зібранням української старовини, де серед експонатів були унікальні предмети: оригінал опису Переяслівської ради 1654 року, шабля сина Богдана Хмельницького, пояс гетьмана Остряниці, нагайка Северина Наливайка, кубок боярина Бутурліна, екземпляр Острожської Біблії, бронзова модель першого проекту пам'ятника Богдану Хмельницькому (автор М. О. Мікешин), безцінним є альбом, куди записувались вірші, а то й просто прізвища видатних гостей. Тут є автографи Гоголя, Глінки, Т. Г. Шевченка, Рєпіна.
Навколо палацу фонтани зі скльптурами, море квітів, зелені, незабутні солов'їні ночі.
Усе навколо було якесь неземне, казкове, А зустрічі, прийоми гостей, салюти та феєрверки на їх честь були неперевершеними. Обвішані різнокольоровими ліхтарями дерева центральної алеї, смолоскипи та запалені смоляні бочки обабіч дороги до палацу, лакеї в лівреях, позолочена карета, 6 пар запряжених білих коней - створювали незабутнє враження, надихали на творчість, геніальність, піднімали дух, натхнення.
Саме тут в уяві Миколи Васильовича Гоголя народився ряд його безсмертних легенд, оповідань та комедія "Одруження". У колі Тарновських Гоголь чинав свого "Тараса Бульбу", повість "Як посварились Іван Іванович з Іваном Некифоровичем".
З народної криниці історичної пам'яті черпав силу Дмитро Іванович Яворницький. Повертаючись з Соловків до Катеринослава в 1887 р., він заїхав до Качанівки. Декілька днів не виходив з музею Тарновського, прискіпливо з любов'ю оглядав кожен експонат запоріжської старовини. Прощаючись, на 12 сторінці альбому записів гостей Тарновського написав: "1887 р. 14 червня відвідав чарівну Качанівку Дмитро Іванович Яворнцький, коли повертався з Соловецького острова після розшуків там могили останнього кошового отамана Петра Івановича Калинишевського".
Як рідних зустрічала Качанівка Марко Вовчка та її чоловіка Панаса Васильовича Маркевича. У їх оповіданнях картини природи ніби зписані з краєвидів Качанівки.
Забувши про все на світі, у Качанівці поринали в творчість художники, музиканти, поети.
Життя в Качанівці було таке ж як і палац: заможне, барське, з балами, розвагами. Будучи бездітними, Григорій Степанович та його дружина Анна Дмитрівна - особа досить товста, приземиста, були оточені цілою юрбою племінників та племінниць. Анна Дмитрівна в більшості мовчала, дуже любила, щоб дворові служниці розтирали їй ноги. Улюбленою справою вважала шиття та вишивання бісером, чим, втрачаючи зір, займались кріпосні дівчата.
І. Ю. Рєпін намалював портрет Анни Дмитрівни за роялем.
Напротивагу дружині, Григорій Степанович був дуже худий, смаглявий, любив жінок, все своє життя був ними оточений, не дивлячись на деяку скупість, приймав гостей радушно, розважав їх прогулянками, катаннями, ілюмінацією, танцями, балетом. Часто й сам брав активну участь у розвагах, чудово співав та танцював.
Життя в Качанівці досягає свого апогею на початку 70-х років, за часів Василя Васильоваича "молодшого". Гостинність господарів, їх щирі прийоми були відомі багатьом, і кому бажалося побувати в Качанівці, досить було обмовитися про своє бажання і запрошення було гарантоване.
Влітку приїздило багато рідних, друзів, товаришів по гімназії, університету. Приїзджали родинами. Гостювали все літо. Багато років підряд проживала тут сім'я художника К. Є. Маковського. Біля красуні, його дружини, Юлії Павлівни молодь втрачала свої серця, душевний спокій.Костянтин Єгорович залишив на пам'ять про своє перебування в Качанівці багато картин. Особливо виділяється жанр "Помоца", портрети матері Василя Васильовича та його старого слуги Івана Тихоновича. Разом з К. Є. Маковським досить часто тут відпочивав і його брат Володимир Єгорович (1846-1920) - автор живописних полотен "Ярмарок на Україні", "Дівич-вечір", "Українка".
Усі гості, а їх іноді набиралося до 50 чоловік, з'являлися на сніданок та обід після другого дзвоника. Разом з ними з віддалених кімнат виходили старенькі доживальці. Усі вони раніше тут щось робили, грали якусь роль, а тепер доживали свого віку і з'являлися тільки до господського столу. Після обіду цілували стару бариню в руку, а молоду в плече і потім тихо, без шуму, наче привиди, зникали по своїх кутках. На всіх цих людях та й на самому господареві лежав відбиток чогось незвичайного, притаманного саме цьому місцю, чого не можна було зустріти де інде.
Цьому сприяв навіть одяг, що носив господар та багаточисельна його прислуга. Сам одягнений в напівнародний костюм, вишиту українську сорочку, високі чоботи, а прислуга -в синіх з золотими галунами та кистями кантуші. Все це разом створювало яскраву картину далекого минулого.
Відкриті балконні двері. Сад залитий сонячним промінням. Мимоволі зупиняєшся перед морем зелені та квітів. Повітря наповнене їх ароматом. Чудовий, неповторний парк над озером. Які красиві вікові алеї - на кожному кроці відчуваєш талант будівничого цього парку, його безмежну любов до нього.
Василь Васильович дійсно мав бездоганний художній смак. На площі в 300 десятин саме ним було закінченно насадження казкового парку, де кожен поворот дороги відкривав зачарованому відвідувачу все нові й нові картини і все це було без видимого шаблону, нав'язливої діяльності людини. Природа тут не втратила свого "Я", а навпаки, все що вона створила, було використано з величезним вмінням. На захід від палацу до озера полого спускається берег. Обабіч озера чудові верби, клени, колоновидні туї створюють ніби декорації літнього театру. Саме тут водили хороводи, відбувались балетні вистави, співав хор, незмінним учасником яких був Г. С. Тарновський.
У парку серед високих кленів та лип, на трьох терасах гори розміщені величні розвалини якоїсь будови. Плющ одягнув їх і кожного року осінь золотить і покриває пурпуром його листя. У розвалинах коридорів виросли столітні дуби. На думку сучасників - це був феодальний замок-кріпость 16-17 ст., зруйнований повсталими селянами та козаками у період героїчної боротьби українського народу проти ненависного режиму панської Польщі.
Темні звіздчаті коридори підземелля, величезні кімнати, залізні решітки вікон, підвали з залізними кільцями та гаками в стінах породжують велику фантазію, здогади. Талант К. Є Маковського увіковічив їх в картині "Вакханалія".
Високо над озером на фоні зелених тополь, відбиваючись в зеркалі вод озера, стоїть на штучно насипаному кургані, який ніби стереже північну частину парку, жовта готична бесідка. Багато спогадів пов'язано знею. Тут в 1838 р. працював видатний композитор, родоначальник класичної російської музики та романсу М. І. Глінка (1804-1857 р.р.). Жив Михайло Іванович в оранжереї, що примикала до палацу. М. І. Глінка був добре знайомий з першим господарем Качанівки Григорієм Степановичем, досить часто відпочивав у нього.
Влітку 1838 р. саме тут ним була написана і отримала оркестрове хрещення опера "Руслан і Людмила". У своїх записах М. І. Глінка пише:" Підготовлені для "Руслана" персидський хор "Лягає в полі ночі мрак" та "Марш Чорномора" написав і слухав вперше в Качанівці. Виконані вони були прекрасно. У "Марші Чорномора" колокольчики замінили чарками на яких дуже ловко грав Дмитро Павлович Палагін. Мені дуже пам'ятно, коли я писав баладу Фіна, було тепло, всі зібралися разом - я, Штернберг, мій пансіонний товариш Маркевич (1804-1860) - (знаменитий етнограф, поет, історик - м о є). Коли я записував вірші, Маркевич гриз перо (не легко йому було в додаткових віршах підроблятись під стиль віршів Пушкіна), а Штернберг весело працював своєю кистю. Коли балада була написана, я її співав з оркестром".
У Качанівці М. І. Глінка написав музику на слова українського поета Віктора Миколайовича Забіли (1808-1869) "Гуде вітер вельми в полі" та "Не щебечи соловейку", які потім стали народними. У виконанні С. С. Гулака-Артемовського пісня "Гуде вітер..." набувала якогось демонічного звучання. Здавалося, ніби всі бурі світу створили дикий шабаш над обездоленим козаком, його життям. У принишклих слухачів мороз пробігав по спині, завмирала душа, прискорено билось серце, на повіки набігали сльози, коли з уст співака, ніби з нижнього регістру органу, рокотали і лились незабутні звуки.
Розповідають, що поет перед своєю смертю на запитання, чого йому бажається, відповів:"Хочу ще раз почути Гулака, наше з Глінкою "Гуде вітер..."".
Коли гості й хазяї готувались до сну в оранжереї у Глінки збиралися Маркевич, Скоропадський, Забіла, Штернберг, з'являвся Палагін зі скрипкою, Яків (слуга Глінки) з контрабасом та віолончеллю і травнева українська ніч наповнювалася музикою, співом українських та російських пісень, і тривало це до ранішньої зорі.
Художник Олексій Якович Волосков - частий гість Качанівки у своїй картині "За чайним столом" (1851) намалював кімнату "Фонарик", в якій зібралась на чай вся родина Тарновських. Кімната прикрашена картинами, чудовим розписом стін, зеленню, меблями, позолоченим ліпленням стелі, обличчя членів родини Тарновських спокійні, вдоволені, якісь парадні, як і їх одяг. Здається, закінчиться чаювання і вся родина вийде в чудовий, такий же парадний сад на вечірню прогулянку помилуватися неповторною красою цього райського куточка.
В історію Качанівки назавжди ввійшов Ілля Юхимович Рєпін (1844-1930). Саме тут ним були написані деяки етюди знаменитого полотна "Запорожці пишуть листа турецькому султану".
З 25 персонажів картини Василь Васильович Тарновський у різних варіантах картини позував як незворушливий козак в чорній шапці, козак в червоному, отаман Сірко, а його кучер Нікішка - надзвичайно рудий, беззубий, жестикулюючий руками - постійний персонаж історичного полотнища, яке змінювалось, переписувалось, уточнювалось майже 12 років. Незмінними в картині залишались предмети запоріжської старовини з музею Тарновського - баклаги, зброя, одяг, козацькі чуприни з портретів, люльки. Рєпіном тут також була написана картина "Вечорниці", етюди "Українець" та "Хлопчик-українець".
Російський художник П. А. Федотов (1815-1852) - автор знаменитих "Сватання майора", "Удовичка", "Свіжий кавалер" та ін., в останні роки життя декілька своїх робіт присвятив Юлії Василівні Тарновській - сестрі Василя Васильовича, в яку був закоханий до безтями.
Михайло Олександрович Врубель (1856-1910) - виразник символізму, монументального живопису, за словами сторожилів, створив ряд ескізів для розпису Качанівської церкви (на жаль втрачені).
Ілларіон Михайлович Прянишников (1840-1894) - живописець, досить часто відпочивав у Качанівці, намалював ряд етюдів зимових пейзажів в Качанівці. Разом з В. Маковським працював над малюнками присвяченими героїчній обороні Севастополя.
Євген Павлович Гребінка (1812-1848) - український письменник у Качанівці зустрічався з Т. Г. Шевченком, друзями по Ніженській гімназії вищих наук, створив тут ряд оповідань, в яких змалював життя селян кріпосницького періоду, а також написав ряд віршів, які потім стали піснями.
У Качанівці назавжди залишився образ Глінки. Незабутні спомини про його перебування, чарівна музика, співи, проводи композитора, його відїзд перетворювались на чудодійство, бажання віддалити прощання. Після незліченних прощальних тостів і побажань по від'їзду композитора, окружними дорогами, вся родина Тарновських знову перестрівала його в дубовому гаю і ще раз піднімали келихи шампанського на прощання.


В 1839 році художник Штернберг знайомить Григорія Степановича з Т. Г. Шевченком. Знайомство переростає в дружбу, любов і Тарас Григорович досить часто проводить літо в Качанівці серед художників. артистів, письменників. Саме він говорить, що немає в нього другого такого пристанища на Україні як Качанівка.
Довгий час серед мешканців Качанівки передавалась напівлегенда, ніби-то Тарас Григорович заповідав після своєї смерті поховати його під столітнім качанівським дубом, і тільки скупість Василя Васильовича, що пожалів витратити на процесію похорон 2000 золотих червінців, не дала це зробити. До кінця своїх днів мучила його совість, викликала невдоволення, гіркі спомини. Мабуть, це дійсно було так, бо "Заповіт" Т. Г. Шевченко написав у 1845 р., за 2-3 роки до розквіту любові поета до Качанівки. Саме тут відпочивала його душа, народжувались задуми поетичної творчості.
У своїй повісті "Художник", Шевченком з натури списані сцени барського життя, розваг, кріпосницького устрою, сваволі. У повісті названі своїми іменами Качанівка, навколишні села, хутори. Портрет кріпосника Арнавського за зовнішніми рисами ніби списаний з Григорія Степановича, наділений таким деспотичним характером, самовдоволеністю, цинізмом, яких насправді не було в сім'ї Тарновських ні в кого і багато у приведених фактах було надуманого. А коли поету говорили, що його герой далеко не Тарновський, що до деякої міри з його боку це чорна дяка за все те добре, що робили для нього Тарнавські, Тарас Григорович відповідав, що в цьому образі він втілив риси всіх кріпосників тогодення. Проте любов та повага Тарновських до Т. Г. Шевченка не була затьмарена написаним.
За доручення В. В. Тарновського при перепохованні тіла Т. Г. Шевченка, процесію очолював друг поета Г. М. Честахівський, що останні роки свого життя проживав в Качанівці. Саме він і доглядав могилу Тараса Григоровича в Каневі. Переконавшись, що могила поета в занедбаному стані, руйнується, Василь Васильович доручив Честахівському збудувати огорожу могили, вилити з металу хреста, побудувати сторожку для охорони, упорядкувати кладовище, що й було зроблено за кошти Тарновського.
Пізніше, на смерть поета В. В. Тарновським в Качанівці поряд з Шевченковим дубом був насипаний високий курган у якому в 1893 р. було поховано Г. М. Честахівського.
В глибині парку, серед струнких білих беріз строяв одинокий віковий дуб. Від його віток лягали на землю змійовидні тіні. Тиша та прохолода навкруги. Саме тут, у нічній тиші, осяяні місячним світлом, сиділи навколо Тараса Григоровича друзі і слухали його прекрасні вірші. чудові, неповторні по всій Україні.
У 1957 р. велика буря повалила дуб. На його місці посадили нового, якому сьогодні близько 60 років і по праву він зветься шевченківським.
В 1840 р. Шевченко подарував Григорію Степановичу свою картину "Катерина". Любов і дружні відносини поета з сім'єю Тарновських продовжувались до самої смерті поета. До деякої міри цьому сприяла нерозділена любов Тараса Григоровича до Надії Василівни Тарновської - сестри Василя Васильовича "старшого", яка на все життя зберегла чистоту і світлі почуття до поета, переховувала і зберігала, навіть після арешту Шевченка, його вірші, картини, листи. Закопавши в землю, налякана можливим обшуком, Надія Василівна відкопала їх, коли минув тривожний час, і до смерті зберігала їх, як святиню. (Померла в 1891 р.).
Шевченко називав Н. В. Тарновську "кумою" в пам'ять про сумісне хрещення дитини у дяка. В грудні 1860 року Надія Василівна в останнє в Петербурзі відвідала хворого Тараса Григоровича, який після її відвідин, дещо зі злістю, написав вірша "Н. Т.".
Якщо культ музики в Качанівці належав М. І. Глінці, культ художньої майстерності - В. І. Штернбергу, то культ поезії беззаперечно був пов'язаний з іменем Тараса Григоровича. Саме тут ним в альбом Василю Васильовичу був написаний цикл з 13 віршів "В казематі" (1847), розпочата робота над поемою "Єретик" про Яна Гуса (1845).
Для Качанівського музею Тарновського Тарас Григорович залишив ряд безцінних експонатів: особисті речі, документи, пашпорт поета, автопортрети, портсигар, мольберт, палітру, 18 оригінальних листів, близько 30 автографів, поеми "Неофіти" та "Марія", щоденник, 85 картина й ескізів, 37 гравюр. Всього 758 предметів. Всі вони були передані В. В. Тарновським Чернігівському музею, звідки більша їх частина опинилась в Київському музеї ім. Т. Г. Шевченка.
Відвідуючи с. Іржавець (нинішнього Ічнянського району), саме під впливом старовинної козацької зброї, портретів гетьманів, що знаходилися у музеї Тарновського, в 1848 р. Тарас Григорович пише поему "Іржавець", оспівуючи події 1708-1709 р.р., Полтавську битву, перехід на бік шведів Мазепи та Гордієнка, про дальші поневіряння козаків і чудотворну ікону Божої Матері, яка мандрувала з козаками і все-таки повернулась з Криму до Іржавської Троїцької церкви. Ікона плакала слізьми за долю козаків, їх поневіряння, загублену і сплюндровану славу.
Дійсно, ця ікона знаходилась в церкві с. Іржавець до 20-х років нашого століття і навіть була зфотографована.
Досить часто в Качанівці зустрічались Тарас Григорович Шевченко та український поет Віктор Михайлович Забіла (1808-1869) з Борзнянського повіту (х. Кукуріківщина - нині Забілівщина), за пісенний характер віршів якого всі полюбили. Т. Г. Шевченко, побувавши в нього на хуторі, намалював його портрет, який на жаль було втрачено.
Частим гостем Качанівки був художник Микола Миколайович Ге (1831-1894), картинами якого, особливо з біблейських легенд, зачаровувались гості. За переказами, ескізи деяких облич в картинах "Тайна вечеря" та "Петро 1 допитує царевича Олексія" були написані ним в Качанівці.
Гостями в Качанівці були М. І. Костомаров (1817-1885) - історик, письменник, публіцист, М. П. Драгоманов (1841-1895) - громадський діяч, істоик, філософ, фольклорист, І. Ф. Селєзньов (1856-1936) - український живописець, автор картин на історичні, побутові теми, портретист, М. О. Максимович (1804-1873) - більше половини своїх українських пісень у збірці почув і записав у Качанівці.
Останні роки свого життя провів у Качанівці Олександр Олексійович Агін (1817-1875) - відомий 104 ілюстраціями до Гоголівських "Мертвих душ". Любимий учень Брюлова, був одним з основоположників соціально загостреної реалістичної ілюстрації, графіком. Похований на панському Качанівському цвинтарі.
Сьогоднішня Качанівка - найулюбленіша майстерня під відкритим небом корифея Українського образотворчого мистецтва Петра Олексійовича Басанця (род. в 1926 р.), народного художника України, професора Української Академії мистецтв ("Ранок в Качанівці", "Золота осінь" (бесідка Глінки), "Україна духовна"), цілого ряду епохальних картин.
Родина Тарновських, а особливо Василь Васильович "молодший", назавжди залишила слід не тільки в рідній Качанівці, а й в історії Чернігівщини. За заповітом В. В. Тарновського "молодшого" усі музейні цінності Качанівки були передані відкритому у Чернігові в 1902 році для безкоштовного огляду, музею українських старовинностей ім. В. В. Тарновського (тапер Чернігівський історичний музей), у фондах якого в 1990 році було більше 150 тис. пам'ятників матеріальної і духовної культури усіх періодів Чернігівщини, в т. ч. й унікальні, зібрані В. В. Тарновським.
Складні часи пережив музей. Невизначеність в перші роки після революції, Велика Вітчизняна війна 1941-1945 р.р., повоєнна розруха, сучасна економічна скрута не зламала самовідданості працівників музею. І сьогодні музей та його філії радо зустрічають відвідувачів, перегортаючи славні сторінки минулого.
З дня заснування Качанівки минуло 250 років. Її історія - це історія України, її злети та падіння, краса і слава, любов та прохолода, визнання та забуття. Описане - це період її найвищої величі, краси, духовності.
Сьогодні Качанівка відновлюється знову, набирається сил, наснаги, стає все красивішою, історично безцінною, неповторною. Навіть повітря тут якесь особливе - цілюще, п'янке. Плеса озер, краса стрімких та пологих берегів, художня палітра дерев у будь-яку пору року, щедро манить гостей, залишаючи в їх пам'яті незабутні години справжньої насолоди, неповторної краси рідного краю.